У Віктора Федоровича Януковича все в порядку в плані повноважень - він юридично і фактично є повноцінним, повновладним, одноосібним главою держави. Після повернення Конституції 1996 року він може почивати в монаршому кріслі навіть не один, а два терміни. І все-таки він вирішує створити конституційну асамблею і реформувати Основний закон. Навіщо? З'ясовується, що справа - аж ніяк не в тотальній недосконалості головного документа держави.
Пограємо в Конституцію
Намір створити конституційну асамблею Янукович задекларував відразу ж після повернення йому повноважень Леоніда Кучми. Тоді це не сприйняли всерйоз. Однак через чотири місяці президент підписав указ про створення асамблеї. Але спочатку буде створена науково-експертна група на чолі з першим президентом України Леонідом Кравчуком. Ця група і буде готувати те, що згодом назвуть новою Конституцією і за що, якщо вірити Кравчуку, буде голосувати вже новий парламент. Але кому потрібна нова Конституція і чим заважає стара?
Припущення перше. Імітація. Запуск процесу реформування Конституції - відповідь на критику Заходу, а конкретно, Венеціанської комісії, з приводу, м'яко кажучи, сумнівного повернення до президентської форми правління зразка 1996 року. Якщо взяти цю версію, то варто визнати, що Януковичу все-таки важлива думка ЄС, і він готовий піти на формальні заходи із заспокоєння тамтешньої громадськості. Процес конституційної реформи стане тим аргументом, який регулярно будуть пред'являти Європі у відповідь на сумніви в конституційності старих-нових повноважень Януковича. Мовляв, подивіться: ми готові до написання нового Основного закону, у нас в комісії працюють шановні експерти, на чолі її - перший президент. Можливо, результатом стане навіть повернення до парламентсько-президентської республіки (природно, вже для наступного президента). Таку аргументацію Європа може не прийняти за єдину правду, але формально не зможе знайти в ній вади.
Припущення друге. Україна для кращих. Асамблею створюють для того щоб дійсно написати нову Конституцію. Просто поки не визначилися з тим, що хочуть бачити в ній. Не визначилися, звичайно ж, не експерти, яких Кравчук ще буде збирати, погодившись з побажаннями Банкової. Не визначилися на самій Банковій. У нинішній Конституції, по суті типовій, існує низка положень, які їх не влаштовують велику буржуазію, яка прагне до позбавлення від пут соціальних гарантій. Особливо заважають їй положення про те, що прийняття нових законів не повинно звужувати або урізати вже існуючі права громадян. Для запланованих владою в своїх інтересах жорстких соціальних реформ, починаючи з пенсійної, це положення зв'язує руки. Тарас Чорновіл, наприклад, вважає, що в новому варіанті Конституції можуть скасувати безкоштовну медицину і освіту. Тобто, новий Основний закон покликаний закріпити не "Україна для людей", а Україна для 300 сімей "кращих людей", не зв'язаних, навіть формально, ніякими зобов'яз аннями.
Припущення це узгоджується з цинічним характером влади. Але виникає резонне питання: невже такий наступ на права громадян можливо провести через конституційну асамблею без проблем, і головне - без оприлюднення цих скандальних новацій? Знову-таки, доведеться мати справу з реакцією європейців, а вона може бути жорсткою і вести до ізоляції України та її "білорусізації". З іншого боку, інстинкт політичного самозбереження, так само як і інтереси базових груп олігархату, орієнтованих на експорт, не дозволять сваритися з європейськими сусідами через таку "дурість", як декілька статей в Конституції.
Припущення третє. Пробні кулі. Асамблея буде писати Конституцію стільки, скільки потрібно Банковій, і стане такою собі експертною радою, в якій будуть "обкатуватися" всі новації щодо зміни до Основного закону, в тому числі і спроби урізати соцгарантії, закріпити статус іноземних військових баз, прописати подвійне громадянство і другу державну мову, продовжити повноваження парламенту і президента і т.д. Тобто, асамблея стане "зливним бачком" для всіх ідей Банкової. І вже від реакції включених до неї експертів (серед яких будуть і лояльні опозиціонери, наприклад, Арсеній Яценюк), а також "широкої громадськості" і буде вирішувати доля новацій.
Припущення четверте. Третій термін. Все заради третього президентського терміну Віктора Федоровича. Як було у випадку з Кучмою, який перший раз став президентом до прийняття Конституції, що згодом і дало формальні підстави Конституційному суду дозволити Леоніду Даниловичу залишитися на третій термін. Припущення це - пряме і логічне, враховуючи характер нашого глави держави і амбіції його оточення. Хоча може він і не піде на третій термін. Все-таки в 2020-му йому вже буде 70 років. Але це потім, а поки багатьом хотілося б "заробляти" на задоволенні президентських амбіцій.
Немає сенсу
Що стосується форми, в яку вирішено одягнути зміни до Конституції, то сама ідея конституційної асамблеї викликає сумніви. Подібні асамблеї логічніші в переломні часи надзвичайних ситуацій або революцій - тобто тоді, коли не діють традиційні механізми конституційного будівництва. У нашому ж випадку при "живому", хай і дискредитованому, парламенті створюють ще одну велику "дорадчо-писарську контору". Є порядок змін до Конституції.
Він прописаний у розділі 11 самого Основного закону. Там зазначено, що зміни здійснює парламент, який є також вищим представницьким органом в Україні. Він і реалізує право народу змінювати свій конституційний лад. Тобто, для внесення багатьох змін в Конституцію не потрібно змінювати саму Конституцію. Так, ту ж систему виборів можна змінити шляхом змін до закону. Інша річ, якщо мова йде про скасування базових соцгарантій або третій термін президента. Тут без ігрищ з формальним перезапуском всієї Конституції не обійтися.
Павло Сєров
